Публікація про «шахраїв» із назвою вашої компанії, допис колишнього партнера у Facebook, «розслідування» на сайті без вихідних даних — репутаційні удари зазвичай з’являються не випадково і не в найзручніший момент: перед угодою, тендером чи на тлі кримінального провадження.
Закон дає засоби захисту, але працюють вони лише тоді, коли позов побудовано точно.
Що можна спростувати, а що ні
Ключова різниця — між фактичним твердженням та оціночним судженням.
Фактичне твердження можна перевірити: «компанія не сплатила податки», «директор привласнив кошти». Якщо воно недостовірне й порушує ваші права — його можна спростувати в суді.
Оціночне судження — думка, критика, оцінка: «мені не подобається, як вони працюють». Спростувати його неможливо, навіть якщо воно різке.
Більшість програних справ про репутацію програно саме тут: позивач вимагав спростувати те, що суд визнав оцінкою. Тому перше, що я роблю, — розбираю текст по реченнях і відділяю те, з чим можна йти до суду.
Що я роблю
- фіксую публікацію — так, щоб доказ залишився, навіть якщо її видалять або змінять;
- встановлюю відповідача — автора, власника сайту, редакцію; якщо автор анонімний, визначаю, до кого можна пред’явити вимоги;
- готую досудову вимогу про спростування або видалення — іноді цього досить;
- подаю позов про визнання інформації недостовірною, її спростування та відшкодування моральної шкоди;
- домагаюся виконання рішення — фактичного видалення і публікації спростування.
Для компаній і підприємців такі спори розглядають господарські суди, для фізичних осіб — загальні.
Коли йдеться вже не про позов
Якщо поширення неправдивих відомостей супроводжується вимогами грошей, погрозами або є частиною спроби заволодіти бізнесом — це може бути підставою для заяви про кримінальне правопорушення. У такому разі я оцінюю ситуацію ширше, ніж один позов.